Цікаве на цю тему:
- Громадське обговорення творів, поданих на літературний конкурс імені Олекси Кобця
- Громадське обговорення творів літературного конкурсу імені Олекси Кобця
- Заходи з нагоди народно-обрядового свята Івана Купала
- Оголошується конкурс на зайняття посад керівників комунальних закладів культури
- Персональна виставка живопису Марії Лісовенко
- Музей Т.Г.Шевченка презентував виставку «Нев’януча слава. Шана Тарасу Шевченку»
- Персональна виставка Катерини Ципенюк
- Канів відзначив День Державного Прапора
- В День незалежності в Каневі пройшов конкурс вишиванок
Реформація (від лат. reformatio — перетворення, виправлення) — католицький церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення в країнах Західної та Центральної Європи у XVI столітті, спрямований на повернення добіблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади.
У широкому сенсі слова реформація — це відновлення, перетворення або перебудова, поновлення або повернення колишнього але поліпшеного стану (інституції, суспільства, держави).
Реформацію пов’язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — і називають протестантською, лютеранською або євангелічною.
Мартін Лютер
Вплив Реформації на Україну
Реформація, як церковно-релігійна і політично-соціальна течія почалася наприкінці 14 століття і тривала кілька століть у Західній Європі (звідки поширилася й на Україну), пробудивши національну свідомість і розвиток культури окремих народів та створивши низку протестантських церков.
Реформація була спрямована однаково як проти догм і устрою, так і проти економічного і політичного становища Католицької церкви (секуляризація церковних земель тощо). На відміну від понаднаціонального характеру католицької церкви, що вживала у богослужбі латинську мову, діячі Реформації вводили живі мови у церкві, а тим самим і в літературу багатьох народів, зміцнюючи їхню національну свідомість і культурний розвиток. Реформація охопила різні соціальні верстви і цілі держави, а також спричинила між ними гострі зудари, що виявилися у довготривалих війнах.
На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 16 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед магнатів і шляхти. Чимала кількість магнатів і шляхти: Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін. — були захоплені ідеями Реформації. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких загрожена католицьким наступом, особливо після Берестейської унії 1596, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції до унії, князь: Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.
Чималий відгук Реформація мала у церковно-культурній ділянці. Чеські переклади св. Письма були знані на українських землях у 16 ст., з'явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як «Новий Заповіт» В.Негалевського (1581), Євангеліє В.Тяпинського у кін. 16 ст., Пересопницьке Євангеліє (1556—1561), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживалися не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664). Одночасно ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд з традиційною в Україні церковнослов'янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків руською мовою (як «Катехизм или наука всім православним христіяном…», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, — українсько-білоруською і польською мовами.
У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь (наприклад, соцініянські й аріанські школи на Волині).
Реформація посилила традиційну рису української церкви — її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (16–17 ст.). Братчики практикували читання св. Письма, не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» (Статут Львівського Братства, 1588). Єпископи не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у православних громадах.
У царині соціально-політичній, Реформація в Україні позначилася також зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка, переймаючи у першій половині 17 ст. провід українсько-національного життям, ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, козаччина, у своїй зовнішній політиці, почала орієнтуватися також на допомогу протестантських держав (Швеція, Трансільванія, Бранденбурґ).
Але вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Пов'язана з прогресивними релігійними течіями, Реформація опинилася між двох протилежних сил — католицькою Польщею й православною Україною, ворожих між собою, але й ворожих до протестантизму. Успішна боротьба католицької церкви (особливо ордену єзуїтів) і польського уряду проти протестантизму й неґативне ставлення православної церкви до «люторів», зокрема до поширеного в шляхетських колах Правобережжя антитринітаризму та інших радикальних протестантських течій, позбавили Реформацію певної соціальної бази, а перемога української національної визвольної революції у середині 17 ст. відкривала в Україні шлях іншим культурно-політичним течіям та впливам (бароко).
Відповідно до указу Президента України у 2017 році 500-річчя Реформації відзначатиметься на державному рівні.
Джерело: http://r500.ua/
