Цікаве на цю тему:

• Громадське обговорення творів, поданих на літературний конкурс імені Олекси Кобця31 травня 2016
• Громадське обговорення творів літературного конкурсу імені Олекси Кобця17 червня 2016
• Заходи з нагоди народно-обрядового свята Івана Купала30 червня 2016
• Оголошується конкурс на зайняття посад керівників комунальних закладів культури1 серпня 2016
• Персональна виставка живопису Марії Лісовенко3 серпня 2016
• Музей Т.Г.Шевченка презентував виставку «Нев’януча слава. Шана Тарасу Шевченку»8 серпня 2016
• Персональна виставка Катерини Ципенюк23 серпня 2016
• Канів відзначив День Державного Прапора23 серпня 2016
• В День незалежності в Каневі пройшов конкурс вишиванок25 серпня 2016

Всеукраїнський національний конгрес відбувся 6-8 квітня 1917 у Києві у приміщенні Купецького зібрання, нині Національна філармонія України. Це було зібрання представників українських політичних партій і громадських організацій. Його скликанню передувала значна організаційна робота під керівництвом Михайла Грушевського. За задумом організаторів Всеукраїнський національний конгрес повинен був розглянути реалії та перспективи національного будівництва, остаточно затвердити Українську Центральну Раду як всеукраїнський національний орган, поширити її вплив на всю територію України.

На конгресі були представлені делегати від різних верств населення, багатьох політичних партій та громадських рухів, товариств, спілок та організаціцій, фронтових частин і флоту, усіх українських губерній, Галичини, Буковини, Бессарабії, Холмщини, а також українських громад Кубані, Москви, Петрограда та інших територій поза межами України. Всього на конгрес прибуло 1500 делегатів, з яких 700 – із вирішальним голосом, 200 – із дорадчим і 600 – запрошених та гостей. Вступним словом конгрес відкрив голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський.

Головував на конгресі найстаріший з-поміж делегатів, представник Кубані Степан Єрастов. З головних питань розглядалися – національне будівництво та реорганізацяї УЦР на нових демократичних засадах. Делегати заслухали доповіді Дмитра Дорошенка «Державне право і федеративні змагання на Україні», Олександра Шульгина «Федералізм. Домагання демократичної федеративної Російської Республіки», Федора Крижанівського «Спосіб і порядок фактичного творення автономної України і відносини до російських Установчих зборів».

Єдиною формою державного устрою Росії Всеукраїнський національний конгрес визнав федеративну демократичну республіку. Учасники конгресу висунули вимоги національно-територіальної автономії України, практичні реалізації принципів автономічного життя, врегулювання кордонів у згоді з волею населення, участі України у мирній конференції.

Конгрес затвердив норми обрання до УЦР: дві третини представників – від губерній і міст, третина – від київських українських організацій та інших центральних установ, і обрав склад УЦР із 118-ти осіб. УЦР надавалося право розширити свій склад на 15 %, щоб у процесі її перетворення на орган крайової влади охопити представників національних меншин. Головою УЦР таємним голосуванням майже одноголосно було обрано Михайла Грушевського, його заступниками – Володимира Винниченка і Сергія Єфремова. 8 квітня Центральна Рада обрала Виконавчий комітет, який від липня називався Малою Радою.

З ініціативи Селянської спілки одноголосно було вирішено спорудити у Миколаївському саду навпроти Університету святого Володимира на місці пам’ятника російському імператору Миколі І пам’ятник Тарасу Шевченку. Всеукраїнський національний конгрес дав поштовх розвиткові українському національному руху, виявив організовану волю українського народу до відродження нації та утворення незалежної держави. Він став тріумфом ідеї української державності і фактично першими Установчими зборами України, які обрали Українську Центральну Раду – перший український парламент.

19 квітня 2007 року Президент України Віктор Ющенко у своєму зверненні з нагоди 90-річчя Українського національного конгресу наголосив:

«Історія визначила для учасників конґресу виняткову місію, що дала поштовх до відродження української державности у XX столітті. Духом і словом конґресу керував увесь великий Український народ, який виявив могутню, нездоланну волю до свободи, незалежности і власного національного буття. Із формуванням Центральної Ради конґрес відновив на нашій землі традицію демократичного правління у руслі загальноєвропейського життя і цивілізаційного вибору. Рішення форуму стали внеском у творення єдиної національної ідеї, завдяки якій ми витримали усі випробування і катаклізми минулого століття і утвердили сучасну Україну.

Поруч з визначними досягненнями тих років ми також згадуємо про непрості, однак, життєдайні уроки нашої вікової боротьби. Перед історією, перед минулими і прийдешніми поколіннями ми, усі громадяни України, зобов’язані постійно пам'ятати, що успіх нашої спільної справи залежить виключно від нас, від нашої особистої відповідальності і єдності у зміцненні українського суверенітету, соборности і суспільної злагоди. Державність і свобода людини – це найвищі цінності, які кожному з нас необхідно свято берегти».

20 серпня 2007 року на фасаді Національної філармонії України було встановлено меморіальну дошку з тестом: «У цьому будинку 19-21 квітня 1917 року відбувся Український національний конгрес, який ознаменував початок Української революції 1917-1921 років».

Інформує відділ культури