«Невидимий батальйон» - канівцям презентували фільм про жінок-військовослужбовців


Повернутись

Вони різні. Економіст, журналістка, перекладачка, менеджер… Одна з них обіймала посаду в Міністерстві фінансів України, а інша стояла з гітарою в переході метро. Але всіх їх об’єднала війна. Канівцям презентували стрічку про українських жінок в зоні проведення операції об’єднаних сил (ООС), знятий режисерами-жінками Аліною Горловою, Іриною Цілик і Світаною Ліщинською. Показ відбувся у неділю, 24 березня ц.р., в міському кінотеатрі.

Кажуть, у війни нежіноче обличчя. Але ці шість жінок - Олена Білозерська, Оксана Якубова, Андріана Сусак, Дар'я Зубенко, Юлія Паєвська та Юлія Матвієнко - героїні стрічки «Невидимий батальйон» демонструють суспільству, що можуть боронити рідну країну на рівні з чоловіками. І доводять це щодня уже чотири роки.

Українки освоїли фах снайперів, парамедиків, штурмовиків і гідно виконують свої обов’язки. Утім, ще донедавна офіційно такі посади в українській армії жінки обіймати не могли. Цей «невидимий батальйон», який добровільно йде на війну, заслуговує на рівні права, на те, щоб про жінок-військовослужбовців знали.

- Я числилася швачкою, але в моєму військовому квитку було записано ПМ, автомат, - говорить штурмовик батальйону «Айдар» Андріана Сусак.

Героїні фільму відверто розповідають про військові будні, про життя після війни, посттравматичний синдром, про сім’ї і дітей, які чекають вдома і про вагітність… на передовій.

- Найстрашніше – це коли тобі приносять особисті речі 200-го і починає дзвонити його телефон, - зізналася капітан і заступник командира батальйону по роботі з особовим складом Оксана Якубова.

Документальний альманах проникливо передає внутрішній стан героїнь, занурює у світ жінки-воїна.

У Каневі презентували стрічку «Невидимий батальйон» волонтер, громадський діяч Лариса Чайка і санінструктор, молодший сержант Тетяна Пузійчук.

- Ця стрічка - це крик душі тих, хто вже відслужив і повернувся додому, хто проходить реабілітацією, намагаючись повернутися до звичайного життя. Це прохання бути до нас терпимими, оскільки себе ми з війни вигнали, а війну з себе не можемо. Цей фільм - нагадування про те, що війна в Україні не закінчилася. Вона зовсім недалеко від нас. І там вбивають, там працюють і там живуть, - сказала Т.Пузійчук.

  Друк статті