Цікаве на цю тему:
- У КАНЕВІ ТЕЖ ЗАМАЙОРІВ ПРАПОР ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР
- ДО 50-РІЧЧЯ ГИРЬОВОГО СПОРТУ В КАНЕВІ
- Відкритий чемпіонат з пляжного волейболу
- ІІ коло Першості Черкаської області з футболу 2016 серед команд першої ліги
- У Каневі пройшли заходи в рамках відзначення Всеукраїнського ВелоДня-2016 та Дня Європи
- Результати 12-го туру чемпіонату області з футболу (Перша ліга)
- Результати 13-го туру чемпіонату області з футболу (Перша ліга)
- Футбольний турнір
- Канівська спортивна школа провела навчально-тренувальні збори в Карпатах
Саме я першим серед канівських тренерів довів цю істину у далекому 1966 р., здобувши перемогу у фіналах II ССІ сільських спортивних ігор України з гирьового спорту, ставши переможцем наймаcштабніших на той час республіканських змагань з гирьового спорту в Україні.
Відкривши у далеких 70-х у Каневі першу в місті спортивну секцію з гирьового спорту, важкої атлетики й атлетизму, протягом 25 років щорічно доводив, що «Канів – місто спортивне» - спочатку на теренах України, потім далеко за її межами.
Саме в Каневі було підготовлено найбільшу кількість майстрів спорту України й СССР – 29 майстрів спорту. Бували роки, коли жодна зі збірних команд областей України не мала стільки майстрів спорту. Відтак, не мала змоги виставити на чемпіонат України збірну команду своєї області, в той час як команда з маленького міста Канева могла вже виставити одну чи дві команди з самих майстрів спорту.
Шість років поспіль, у період з 1979 по 1984 роки, Канівська спортивна секція була офіційно визнана найкращою спортивною секцією України з гирьового спорту, а я як тренер цієї спортивної секції був визнаним кращим тренером України й вже виконував обов’язки головного тренера збірної команди Української РСР.
Цьому сприяла перемога моєї команди в далекому 1980 році, в рік «московської» олімпіади. До Луганщини прибули 40 збірних команд з усіх найсильніших збірних команд України, з Росії (від Ростовської області, Краснодарського краю, аж до областей Західного й Центрального Сибіру (команда Томської області, команда з Красноярського краю й Алтаю). В тому числі, збірні команди з 13 республік колишнього СРСР.
41-ю прибула наймолодша команда з Канева - минулорічні віце-чемпіони всесоюзного турніру 1979 року. Саме до них були спрямовані погляди усіх тренерів зі збірних команд областей двох республік та тренери зі збірних команд республік. Адже виявилось, що в складі команди відсутні канівські майстри спорту, які залишились в Каневі на роботі. Але навіть це не завадило тренеру зробити невеличку перестановку. Коли кожен з канівських юних гирьовиків виступав «за того парня», 4 золоті медалі принесли до скарбнички канівської команди: 9-класник школи №4 Ігор Кобелякський (який виконав норматив майстра спорту), Володимир Назаренко – 4 золоті медалі. По три золоті нагороди вибороли: Віктор Литкін та Ігор Циганок. Дві золоті нагороди й дві срібні приніс своїй команді юніор Олександр Фещенко (який в цілях команди виступав в складі чоловічої команди). Канівська молодь завоювала 5 чемпіонських поясів (стрічок) й завдяки величезній кількості золотих медалей допомогла чоловічій команді Канева, де визначились срібний медаліст Євген Науменко й Іларіон Скляренко, втриматись на позиції «віце-чемпіонів» цього всесоюзного турніру, який мав неофіційну назву «Малий чемпіонат СРСР».
Завдяки саме канівським школярам канівчани набрали найбільшу кількість медалей до командної скарбнички – 24, з них: 16 золотих й 16 призів за І місце. Канівці встановили 14 рекордів турніру й рекордів України.
Газети різних республік СРСР висвітлювали надзвичайне «канівське диво», на якому 16-річні школярики Канева піднімали 32 кг гирі десятки й десятки разів. Так, В. Литкін при вазі у 65 кг зміг вижати однією рукою 32 кг гирю – 80 разів й виконати вслід за І.Кобелякським норматив майстра спорту України. Цей норматив вперше підкорив Євген Науменко. Лише за І день на всесоюзному турнірі й вже 3 майстра спорту й 9 чемпіонів в 1-й день змагань «канівський експрес» нікому не вдалось наздогнати – ні збірній команді з Литовської РСР, ні господарям змагань збірній команді Луганської області. Тож, 13 республік колишнього СРСР, вже в 1980 році знали, що Канів - місто спортивне, що в Каневі виростають надзвичайні богатирі.
Відомі тренери з різних республік хотіли розвідати, в чому саме полягає канівський феномен? Що в Каневі є такого, чого немає у них? Цей феномен продовжується й сьогодні, в наші дні.
Коли мені вдалося залучити й повернути у великий спорт декого з моєї «золотої» команди 70-х, 80-х й початку 90-х років. Це майстри спорту, вже ветерани: І. Циганок, І.Скляренко, Г.Стриженко, Є.Науменко - багаторазові чемпіони й рекордсмени світу, Європи та Євразії. Вони були поруч зі мною довгі 35-40 років й знову, вкотре довели, що Канів - місто гирьовиків. На бойовому рахунку канівської команди ветеранів вже понад 219 медалей, з них понад 95% - золоті. Чемпіонами світу також мали бути: А. Міхневич, В. Глушко, О.Сова, Л.Лубенець, В.Роговий, О.Фещенко, І. Кобелякський, В. Литкін, В. Герасименко, В. Дуляєв, В. Назаренко, О. Онищенко, М. Солових, Ю. Борщ, М. Фенцик, В. Бурий - всього 16 майстрів спорту, М. Штих, Ю. Новобранець, М. Шульга, В.Лисак, С.Кара, Л. Петриляк, В. Шульга, В. Вовк, В. Дмитренко – 9 кандидатів у майстри спорту.
В минулому році я закінчив свою кар’єру тренера. Практично не існує на сьогодні в місті команди гирьовиків. Утім, саме в Каневі цього року вперше за роки незалежної України проходитиме Чемпіонат України з гирьового спорту. Ініціатива належить Президенту федерації України й Міжнародної федерації Юрію Щербині. Мабуть, Президент двох федерацій пригадав славні традиції канівського спорту 70-х, 80-х та початку 90-х років та феєричне повернення канівських ветеранів на змаганнях та чемпіонатах світу, Європи та Євразії. Ці події вже ввійшли в історію канівського спорту, але заслуговують на продовження. Радує й те, що в Канівській школи №3 нині діє секція з гирьового спорту. Тож вірю, що канівці вкотре доведуть, що наше місто - спортивне.
М.Кобелякський, заслужений тренер, майстер спорту міжнародного класу.
