Цікаве на цю тему:

• Історико-краєзнавчий календар на 2016 рік 17 серпня 2016
• Українська революція 1917-1921 років і Канів5 січня 2017
• Календар пам’ятних дат на 2017 рік м. Канів30 січня 2017
• Про встановлення щорічної літературної премії імені Олекси Кобця (Олексія Петровича Варавви)24 лютого 2017
• Твори на конкурс з присудження літературної премії імені Олекси Кобця3 липня 2017
• Перспективний план загальноміських культурно-масових заходів відділу культури виконавчого комітету Канівської міської ради на 2018 рік24 січня 2018
• Презентація Канівської міської бібліотеки ім.Т.Г.Шевченка11 квітня 2018
• Запрошуємо до участі у конкурсі на здобуття обласної премії імені Данила Нарбута23 липня 2020
• Про підготовку та проведення заходів 26 квітня 2023 р. з нагоди 37-х роковин Чорнобильської катастрофи в Канівській міській територіальній громаді24 квітня 2023

Хронологія подій

1917

У липні 1917 року Канівська повітова земська управа надіслала телеграму уряду Центральної Ради, що вона «…як репрезентантна до населення Канівського повіту… приймає до виконання вказівки Ради, як найвищої адміністративної власти на Україні» («Робітниче слово» від 30.07.1917). Саме тоді українські самостійники на чолі М.Міхновським опрацювали план військового перевороту. Обнародування незалежності України передбачалося здійснити там, де вічно живий дух Кобзаря. На полк імені Богдана Хмельницького покладалося прибути пароплавами до Чернечої гори і провести святочний церемоніал проголошення незалежності біля національної святині. Тим часом полк імені Павла Полуботка мав перебрати в свої руки важливіші об’єкти Києва. Потім ці два полки разом з національними військами утверджували б державну самостійність України – під егідою Центральної Ради – у всіх українських землях. Але вступ більшовицьких військ до Києва і оборона столиці українськими військами не дала можливості здійснитися акції проголошення української державності на могилі Кобзаря.

1918

Голова Київської Губерніяльної Народної Управи Симон Петлюра 11 травня 1918 року звернувся з відозвою «До всіх урядових та громадських установ Української Народної Республіки». Занепокоєний політичним станом в республіці в умовах українсько-московської війни С.Петлюра та члени Губерніяльної управи наголосили: «В теперішній час, час будування нашого самостійного національно-державного життя одним з головних завдань українського народу є вшанування пам’яти великих борців за волю України, які кинули іскру визволення від Російського панування та від гніту соціального. Найпершим таким генієм Українського Народу є Т.Г.Шевченко, який в своїх натхненних творах, мов дорогі перлини, зібрав всі жалі-скорботи, всі радощі, бажання і стремління свого рідного народу. Щороку могилу Шевченка одвідує безліч прочан, яких кличе туди невмируща слава великого Кобзаря України і пошана до його пам’яті.

Вся історія визвольного руху Українського нерозривно зрослась з великими заповітами, зоставленими нам Т.Шевченком.

Ось через що, найпершим нашим обов’язком повинно бути вшанування пам’яти Шевченка через упорядкування його славної могили, чого раніше не можна було зробити дякуючи відомим всім умовам Московського панування над Україною».  

1919

У березні 1919 року канівська громада на своєму майдані біля Успенського собору оплакувала і хоронила дванадцять юнаків (2 студенти і 10 гімназистів) – дітей канівських міщан, вбитих бійцями нової радянської влади, що в ті дні захопила місто.

Отаман Ілько Струк (1896-1969) – бувший полковник, керівник повстанського руху. До складу його відділу входило: 1000 піхотинців із скорострілами та 4 гармати. Під час масових виступів селян проти більшовиків кількість повстанців сягала 4000 людей. Мав підтримку селян 120 сіл в тому числі Канівського повіту. Вів бої з трьома більшовицькими дивізіями із складу 12 і 14 армії.

Разом із Струком на Канівщині діяв загін Данила Терпила (отамана Зеленого) – організатора Першої Дніпровської повстанської дивізії. Зелений загинув у листопаді 1919 року в Каневі (на місці сучасного єврейського цвинтаря).

Тематична екскурсія: «Доба Української революції 1917-1921 років і могила Т.Г.Шевченка»

Маршрут:

1. Шевченківський національний заповідник – могила Т.Г.Шевченка, музей Т.Г.Шевченка (експозиція: перебування у Каневі та на могилі Т.Г.Шевченка видатних політичних діячів С.Петлюри, В.Винниченка, В.Короліва, А.Лівицького, Є.Чикаленка, С.Єфремова).

Пам’ятний знак на місці самоспалення Олекси Гірника 21 січня 1978 року (встановлений 21.01.2009). Акт самоспалення Олекса Миколайович Гірник (28.12.1912-21.01.1978) вчинив на знак протесту «проти російської окупації на Україні!» із закликом «Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава!..», з приводу «60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою. 22 січня 1918р. – 22 січня 1978 р.» (листівка) Указом Президента України № 28/2007 від 18.01.2007 О.Гірнику посмертно присвоєно звання Героя України.

2. Площа Соборна – місце поховання керівників більшовицького перевороту на Канівщині, меморіал «Героям Небесної сотні», місце де знаходилася Земська управа в якій працював у 1910-1912 роках адвокат Андрій Лівицький (1879-1954), найближчий друг і соратник С.Петлюри, один з організаторів і активний діяч Української революції 1917-1921 років.

3. Вулиця Київська (єврейський цвинтар) – місце загибелі отамана Зеленого.

4. Вулиця Бузницького – могила Єфрема Іщенка (1899-1976) на центральному кладовищі. Є.Ф.Іщенко – сотник Гайдамацького Коша Слобідської України з грудня 1917 р., був безпосередньо почесним вартовим під час прийняття М.Грушевським ІІІ Універсалу ЦР 22.01.1918, проголошення М.Грушевським ІV Універсалу ЦР УНР 22.01.1918 біля Будинку ЦР в Києві та при проголошення Злуки ЗУНР і УНР 22.01.1919 на Софійському майдані в Києві; брав участь в боях з більшовицькими військами під час Січневого повстання у січні 1918 р. на київському заводі «Арсенал» та червоної армії Муравйова під час оборони Києва.